Пам’ятаючи Івана Корсака: слово, що єднає покоління

16 вересня 2026 року слухачі курсів української мови і літератури відвідали бібліотеку Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти, де нині експонується виставка-портрет «Із кореня дужого», присвячена 80-річчю від дня народження Івана Феодосійовича Корсака (15.09.1946‒07.12.2017) ‒ українського письменника, журналіста, мецената, доброго друга нашого інституту, представника Ліги меценатів на Міжнародних конкурсах імені Петра Яцика.

Зустріч стала не просто ознайомленням із виставковими матеріалами, а теплим поверненням у спогади про людину, чиє слово, доброзичливість і любов до України залишили помітний слід у серцях багатьох волинян.

Учителі української словесності згадали Івана Феодосійовича як потужного письменника, з-під пера якого вийшли романи, повісті та оповідання про знакові історичні постаті. У своїх творах він повертав із небуття імена українських королів і князів, учених, письменників, військових, меценатів, громадських діячів ‒ тих непересічних особистостей, чиї долі є важливими сторінками нашої історії.

Серед героїв його творів ‒  українські королі Юрій I і Юрій II, луцький і галицький князь Ростислав Михайлович та його дочка Кунігунда, митрополит Арсеній Мацієвич, генерал-хорунжий Павло Пащевський, письменник і військовий діяч Михайло Чайковський, канцлер України Юрій Немирич, поет Данило Братковський, брати Степан, Сергій і Володимир Тимошенки, Пантелеймон Куліш і Ганна Барвінок, Георгій Гамов, Феодосій Добжанський, Михайло Скибицький, Агапій Гончаренко та багато інших.

Іван Корсак був переконаний: «Без знання і розуміння своєї минувшини ‒ людство залишиться немовлям, народженим вчора». А про власну творчість говорив як про прагнення зазирнути «в ніколи до денця не пізнану криницю минувшини». Саме це прагнення ‒  відкрити маловідоме, повернути забуте ім’я, показати українську історію через людські долі ‒ стало однією з визначальних рис творчості письменника. Недаремно твори Івана Корсака перекладено литовською, польською, англійською, білоруською, російською та турецькою мовами.

Пригадалися й слова Михайла Слабошпицького ‒ друга Івана Феодосійовича, письменника та головного редактора видавництва «Ярославів Вал», який відзначав особливу майстерність Корсака в роботі з історичним фактом та його вмінні «вигадливо вибудувати оповідь», творити власну інтонацію.

Особливо тепло згадували вчителі численні творчі зустрічі з письменником, які відбувалися в бібліотеці Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти, а також під час фінальних етапів Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Ліга українських меценатів доручала видатному волинянину вітати переможців цього престижного мовного змагання й вручати найцінніші для обдарованого учнівства та студентства подарунки ‒ книги.

І, мабуть, саме такі моменти ‒ коли згадуєш не лише творчість людини, а її голос, усмішку, манеру спілкування ‒ допомагають зрозуміти, чому пам’ять про неї залишається живою.

Під час зустрічі учителі української мови і літератури також переглянули видання творів Лесі Українки та Олени Пчілки, яке люб’язно подарував Волинський національний університет імені Лесі Українки бібліотеці нашого закладу.

Пошанували присутні й пам’ять педагогів-воїнів, які полягли за нашу свободу та незалежність.

Бібліотека знову стала простором, де зустрілися книга, пам’ять, історія й люди. Простором тихої, але дуже важливої розмови ‒ про Україну, її минуле й сьогодення, про тих, хто своїм словом і працею творив та продовжує творити нашу духовну історію.

Із таких зустрічей зостаються не лише фотографії. Залишається тепло людського спілкування, вдячність за можливість пам’ятати видатного письменника Івана Корсака й бажання читати, відкривати та передавати.

Нехай пам’ять про Івана Корсака живе в його книгах, у читацьких серцях, у розповідях тих, хто мав щастя знати письменника особисто, і в нових поколіннях, які ще відкриватимуть для себе його творчий світ.

Дякуємо бібліотеці Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти та її завідувачу Валентині Євгеніївні Сміховській за можливість зупинитися на мить, пригадати, відчути й осмислити життя.

А світлини з цієї зустрічі нехай збережуть її особливу атмосферу.

Ольга Сова,

методист відділу гуманітарних дисциплін ВІППО